ОТЯГА́ТИСЯ, а́юся, а́єшся і ОТЯ́ГУВАТИСЯ, уюся, уєшся, недок., діал.
1. Відставати, затримуватися; не поспішати. Рушили на схід, як хмара, Що свій висипала град; Лиш Кончак мов отягався, Якось позаду лишався, Мовби з милим чим прощався (Фр., XIII, 1954, 371); // Опиратися, огинатися. — Ідіть ви, куме Сафате. — Ні, йдіть ви, куме Семене, — отягався Сафат, бо… боявся Стрибога (Март., Тв., 1954, 137); Годієра ще отягався, видобував якісь папери.., та староста крикнув на возного: — Вивести того пана! (Фр., VIII, 1952, 93).
2. Зволікати, вагатися. — Вже час би його [Романа] й оженити. Щось він дуже загулявся та загаявся.. — Ой, загаявся, батюшечко! Я сама це знаю. Все чогось отягується та й отягується (Н.-Лев., VI, 1966,322); — Твої очі говорять мені, що бажання щастя.. не вигасло в твоїй душі. Так чого ж отягатися? (Фр., VII, 1951, 281).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 814.