ОХВА́ЧУВАТИ, ую, уєш, недок., ОХВАТИ́ТИ, ачу́, а́тиш, док., перех., розм., рідко. Те саме, що охо́плювати. Так, сердешна [Оксана], і повалилась йому у ноги. Охватила їх руками, цілує, облива слізьми гіркими (Кв.-Осн., II, 1956, 451); Злість охвачує його, як полум’я охвачує сухе дерево (Коцюб., І, 1955, 442); Буває, іноді, дивлюся, Дивуюсь дивом, і печаль Охватить душу (Шевч., II, 1963, 217).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 820.