ОХЛЯ́ЛИЙ, а, е. Дієпр. акт. мин. ч. до охля́ти. В степу до них приєднались нові, охлялі від недороду селяни, і вже разом вирішили шукати заробітку на шахтах (Панч, Синів.., 1959, 16); На дорогу вибіг охлялий за зиму заєць (Стельмах, І, 1962, 341); // у знач. прикм. Тинялись по базару козаки в скривавлених завоях, стомлені, закурені, обшарпані, охлялі (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 174); У шкільну сторожку зносило охлялих диких гусей, приморожених чорногузів, живучих голубів-синяків (Земляк, Гнівний Стратіон, 1960, 193); * Образно. Та мовчить охлялий вітер, ледве он схитнув він дуба й знов одскочив… (Тич., II, 1957, 245).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 821.