О́ХЛЯП, присл.
1. Без сідла. Бігом кинувсь він до подвір’я, ухопив шаблю, допавсь коня, скочив на його охляп (П. Куліш, Вибр., 1969, 102); Се я лечу на дикому коні. Упала охляп і держусь за гриву (Л. Укр., І, 1951, 313); Сіли [Дудка і Митро] на коні охляп та й поїхали (Головко, II, 1957, 296).
2. Недбало, наопашки (про одяг). На голові охляп лежав старий поношений капелюх (Чорн., Визволення, 1949, 7); Чорний, приношений кожух охляп звисав на його кремезному й дужому тулубі (Кос., Новели, 1962, 136); // перен., рідко. Без старанності; сяк-так, як-небудь. — Маєте і надалі пильно за собою стежити, бо в мене охляп не проживеш (Гончар, III, 1959, 326).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 821.