ОЧАМРІ́ЛИЙ, а, е, розм., рідко.
1. Дієпр. акт. мин. ч. до очамрі́ти. Вчора, очамрілий від несподіванки, він.. не зумів як слід розпитати сусідку (Дмит., Розлука, 1957, 51); Байдило підсунувся до зовсім очамрілого попа (Речм., Весн. грози, 1961, 59).
2. Те саме, що очмані́лий. * У порівн. Іван Іванович ішов, немов очамрілий, збиваючись з дороги, б’ючись об мури та паркани (Дмит., Наречена, 1959, 74).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 829.