ОЧЕРЕ́ТЯНИЙ, а, е. Прикм. до очере́т. За ворітьми загуло решето, забряжчало і зашелестіло, як очеретяний лист на вітрі (Н.-Лев., II, 1956, 122); // Зробл. із стебел очерету. Вона знайшла сухої соломи, згребла її в купку під очеретяною стінкою і запалила (Гр., І, 1963, 342); За школою хрипко й сумовито заграли якісь очеретяні дудки (Вас., II, 1959, 75); // Укритий очеретом. Це було жалюгідне селище з саманних хатин та очеретяних мазанок (Тулуб, В степу.., 1964, 257).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 831.