ОШУ́РКИ, рок, мн. Дрібні порошкоподібні частинки металу, що утворюються при його обробці. Не можна здувати ротом ошурок з виробів, бо можна запорошити очі собі або сусідові (Практ. з машинозн., 1957, 64); Марійка .. здунула ошурки і рішуче відклала набік свердло (Донч., V, 1957, 366).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 839.