П’ЯНЕ́НЬКИЙ, а, е, розм. Трохи п’яний. Іде додому уночі П’яненький сотник, а йдучи Собі веселий розмовляє (Шевч., II, 1963, 199); Батько були трошки п’яненькі (не зовсім п’яні) й спіткнулись (Григ., Вибр., 1959, 92); // у знач. ім. п’яне́нький, кого, ч.; п’яне́нька, кої, ж. Трохи п’яна людина. — Я теж з задоволенням читаю рубрику про п’яненьких та їхні бешкети (Гашек, Пригоди.. Швейка, перекл. Масляка, 1958, 43).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 417.