П’ЯНКИ́Й, а́, е́. Який п’янить, приводить у стан сп’яніння. Під сонцем Криму, під сліпучим оком, П’янке вино біжить (Зеров, Вибр., 1966, 22); // перен. Який викликає стан, схожий на сп’яніння. П’янкі випари конвалії, дикої м’яти, васильків, полину та чебрецю змішувалися в якийсь дивний букет пахощів, що паморочив голову (Добр., Очак. розмир, 1965, 279); Бігав [Павло] з хлопцями од берези до берези і, просвердлюючи тонкі дірочки в них, пив п’янкий березовий сік (Петльов., Хотинці, 1949, 186); Пахне рослина чимсь духмяним, свіжим, річковим, паморочить трохи голову, сповняє її п’янкою втомою (Шиян, Баланда, 1957, 182); // перен. Який збуджує, викликає захоплення. Весна! Час п’янких сподівань і надій, Усе, про що мріємо, — здійсниться, буде! (Нех., Хто сіє вітер, 1959, 200).
◊ П’янки́й хліб — те саме, що П’я́ний хліб (див. п’я́ний).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 418.