П’ЯТІ́РКО, невідм., числ. кільк., збірн., розм. Те саме, що п’я́теро. [Xимка:] Після батька ми зосталися невеличкими; а нас було п’ятірко (Мирний, V, 1955, 220); Через плече Свиридові почепили торбу, куди вліз кусень хліба, дві цибулини, сіль, п’ятірко варених картоплин (Ю. Янов., Мир, 1956, 156).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 423.