ПА́ГОРБ, а, ч. Те саме, що па́горок. Перед людиною, скільки око сягало, простяглись чернігівські й полтавські землі — зелені сіножаті, озера, села на пагорбах, поля й дрімучі бори (Довж., І, 1958, 387); * У порівн. В долині високими, як пагорби, осокорами темніє хутір (Стельмах, II, 1962, 59).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 10.