ПАЖ, а, ч.
1.У середні віки — хлопчик, юнак дворянського роду, який перебував при знатній особі (феодалі, королі і т. ін.) й виконував певні обов’язки. Був син-одиначок, мале пахоля, тепер він за пажа в дворі в короля (Л. Укр., І, 1951, 439); Вона трималася так, ніби їй шлейф несли пажі (Ю. Янов., II, 1958, 39); // перен., ірон. Про чоловіка, який віддано, прислужливо упадає коло жінки. * У порівн. Він [граф Вітте] був спочатку закоханий в самодержавство, неначе у чисту фею, але потім виявилося, що то була не фея, а підмальована кокотка. Що ж, він і при ній ладен стояти вірним пажем (Стельмах, І, 1962, 617).
2. У дореволюційній Росії і західно-європейських країнах до початку XIX століття — нижча придворна посада, а також особа на цій посаді. Паж вніс срібний кухоль холодної води. Наполеон з насолодою напився, відмовившись од вечері, і ліг спати (Кочура, Зол. грамота, 1960, 122).
3. У царській Росії — вихованець пажеського корпусу.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 14.