ПА́ЙКА1, и, ж.
1. Частка чого-небудь спільного, яка дістається комусь при розподілі. При кожнім молоченню, як робітники йшли на обід, Іван відбирав свою пайку, а відносив додому вночі (Март., Тв., 1954, 357); // Шматок хліба, одержуваний за певними нормами на певний строк. На мостині, в головах у Володьки, показалася над’ їдена житня пайка, глечик з водою, насипана на діл купка солі (Вас., І, 1959, 78); — Що ж це виходить? Ольга віддала нам свою пайку хліба. Так чи ні? (Кучер, Голод, 1961, 160).
2. перен. Якась частина, певна кількість чого-небудь. З задоволенням згадав [Начко] про скінчену вже пайку своєї денної праці (Фр., VI, 1951, 254); В розвиток великої, могутньої, правдивої і вільної, за натхненним визначенням Тургенєва, російської мови принесла свою пайку і мова українська, мова-сестра (Рильський, III, 1955, 96); Катерина, як найстарша з сестер, обрала собі найважчу пайку в загальному обов’язку: вартування біля хворого по ночах (Вільде, Сестри.., 1958, 98).
ПА́ЙКА2, и, ж., спец. Дія за знач. пая́ти; паяння. У техніці все ширше застосовується ультразвук для зварювання металу, для пайки алюмінію і нержавіючої сталі (Наука.., 1, 1960, 11).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 16.