Що oзначає слово - "палити"



Тлумачний он-лайн словник української мови «UA-BOOKS.com.ua» об’єднує слова та словосполучення з різних словників.


ПАЛИ́ТИ1, палю́, па́лиш, недок.

1. перех. Знищувати вогнем. Магнати палять хати, Шабельки гартують. Довго таке творилося (Шевч., І, 1963, 79); Отож, палячи свої невдалі твори, я почував неначе помсту за "своїх дітей" (Л. Укр., III, 1952, 688); Курять [бригади] огнища понад шляхом — зволочини палять (Головко, І, 1957, 332); // Псувати, випадково пропалюючи, обпалюючи що-небудь (чимось розпеченим, занадто розігрітим). Перегрітий утюг палить білизну.

2. перех. і без додатка. Спалювати яку-небудь горючу речовину для опалення, освітлення, обігрівання і т. ін. Вогонь пригасає, бо нема чим палити (Хотк., І, 1966, 170); Річка шумить і викидає колоди на берег сердито: на й тобі, чоловіче, з тих величавих лісів, бери швидше, висушуй, пали в хаті (Мур., Бук. повість, 1959, 4); Подекуди вже палили вогнища з сухого бур’яну, біля них грілися трудармійці (Тют., Вир, 1964, 482).

Пали́ти вого́нь (ого́нь, сві́тло і т. ін.) освітлювати лампою, свічкою і т. ін. Вибачай, прошу до хати, Хоч у мене трохи темно, Бо коли я сам у хаті, Не палю вогню даремно (Л. Укр., І, 1951, 370); У штабі поночі. Один Лишився Щорс. Вогню не палить. Приємно декілька годин Побуть з думками (Шер., Дорога.., 1957, 125); [Передерій:] Дванадцять вже років, Як грамоту прислав великий князь, Де скасував безглузду заборону. І світло дав палити вільно всім. А де вона, та грамота? (Коч., П’єси, 1951, 134); Пали́ти в печі́ (в гру́бці і т. ін.) розводити вогонь у печі, в грубці і т. ін. Увесь час у Львові було дуже погано надворі: холодно, вогко, дощ, навіть щось так ніби сніг. Труш навіть у грубці палив (Л. Укр., V, 1956, 337); Пали́ти на сніда́нок (на обі́д, на вече́рю) — розводити вогонь у печі для приготування сніданку, обіду, вечері. — Вийде хто зрання надвір та й каже: "О, вже люди палять на обід!" Увечері знов кажуть, що люди палять на вечерю (Коцюб., І, 1955, 61).

3. перех. і неперех. Обдавати жаром; пекти, припікати. Кожен ховався од душної спеки, що несамовито пекла-палила (Мирний, І, 1949, 380); Сонце в небі високо, а проміння так і палить (Рибак, Опов., 1949, 126); // безос. На узліссі сонце є, жарить; так вони зайдуть у гущину, так там ще й гірш: нівідкіль прохолоди ніякої, тільки що зверху палить (Кв.-Осн., II, 1956, 411); — Але ж палить, — скаржиться до Черниша один з його колег, капітан Засядько, розстібаючи комір (Гончар, III, 1959, 392); // Вкрай висушувати, знищувати спекою, посухою (рослинність). Брів межею тихо, як привид… сумний. Колосся до ніг йому з сумом лащилось-скаржилось. А по степу вітри-суховії летять — палять хліба (Головко, І, 1957, 230); // безос. Палило трави, замітало колодязі, з корінням видимало в людей із-під ніг посіви (Гончар, Таврія, 1952, 3); // перен. Обдавати, обпалювати жаром або холодом, викликаючи відчуття печії. Як виїздили з дому — морози палили, а тут все місто вже відтає (Гончар, II, 1959, 176); // перен., розм. Кусати, жалити (про комах). Там Юркові довелося зазнати, почім пуд лиха. Три ночі блощиці, як вогнем, палили ноги й руки (Чорн., Визвол. земля, 1959, 93).

4. перех. і неперех., перен. Дуже хвилювати, непокоїти, мучити (про певні відчуття, переживання і т. ін.). Страшні думки вставали в Зіньковій голові.. вони пекли його, палили, що аж розум йому туманів (Гр., II, 1963, 445); В очах старої Власов бачить Галині очі, вони так і палять його (Мирний, IV, 1955, 145); Сльози безсилого розпачу й образи палили груди, ставали в горлі клубком (Тулуб, Людолови, І, 1957, 38); Вона [М. Заньковецька] серця палила всім. Страждання граючи, стражданням Сама була вона живим (Рильський, III, 1961, 53); // Викликати відчуття жару, печії і т. ін. Голод рвав його нутро, спрага палила горло (Фр., VIII, 1952, 334); // безос. Пив [Краньцовський] квасне молоко безперестанку, так його палило всередині (Март., Тв., 1954, 341); Грині ж вона просто співчуває. В роті палить? Певне, йому дістався самий перець, що осів на дно. — Запий, Гриню, компотом… Воно пройде (Гончар, Тронка, 1963, 126); // Викликати високу температуру тіла (про хворобу, жар і т. ін.). [Горнов (приклада руку їй до голови):] Ач, який жар палить!.. (Кроп , І, 1958, 435); // безос. Нестерпно боліла нога, мене весь час то палило, то морозило (Збан., Ліс. красуня, 1955, 68).

5. перех. і без додатка. Вдихати і видихати дим тютюну, потягуючи його з чубука люльки, цигарки і т. ін. Жили собі спокійненько: білявий чоловік або огонь кресав, або люльку палив (Вовчок, VI, 1956, 233); Хтось біля вікна палив цигарку, і вогник її раптом збільшився, зробивши потім у темряві траєкторію яскравої зірки (Ю. Янов., II, 1958, 38); Льотчик палив сигару за сигарою і, походжаючи по кімнаті, розповідав (Ле, Клен. лист, 1960, 216); // Вживати тютюн (про курця); курити (у 1 знач.). Галаган, що вже закурив сам, відкрив портсигар Кузьмі, а потім до Діденка: — Ви теж, здається, палите. Прошу (Головко, II, 1957, 480); Я зауважив, що чоловічок дуже незграбно робив цигарку — певне, він не палив, а тільки удавав, що палить (Досв., Вибр., 1959, 103).

6. перех., діал. Випалювати (цеглу, гончарні вироби і т. ін.).

7. перех., діал. Гнати (горілку). Пан став на місці мов прибитий, Почувши все. "Ось як воно! Зовсім пора покинуть пити! Пощо ж мені її [горілку] палити?" (Фр., X, 1954, 291).

Пали́ти вогне́м (огне́м): а) знищувати кого-, що-небудь безжалісно. І пішла вогнем палити, ворога карати, щоб була навіки вільна Батьківщина-мати (Тич., II, 1957, 98); Побачився він із милою, поцілував її, і, зібравши воїнів, повів їх на ворога. Палив огнем, топив водою і загнав його за тридев’ять земель (Тют., Вир, 1964, 221); б) виклика́ти значне підвищення температури тіла (про хворобу). Пропасниця тіпала ним, гарячка палила вогнем, а в грудях так кололо, що він на превелику силу діставав собі воду (Коцюб., І, 1955, 366); в) завдавати морального страждання; сильно зворушувати. — Я думаю про те, що я навік нещасна: поки живе кохання, воно палить вогнем (Л. Укр., III, 1952, 584); Пали́ти фіміа́м — те саме, що Кури́ти фіміа́м (див. фіміа́м). Раби.. всякої влади палять фіміам навіть земським начальникам (Коцюб., III, 1956, 154).

ПАЛИ́ТИ2, палю́, па́лиш, недок., з чого і без додатка, розм. Стріляти з вогнепальної зброї (звичайно залпами або часто). По йому [полю] уздовж і впоперек бігали коні; переходили люди; палили з гармат; стріляли з рушниць… (Мирний, І, 1954, 358); Він обернувся і почав палити в своїх переслідувачів з нагана… (Мик., II, 1957, 543).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 27 - 28.