ПАЛЬБА́, и́, ж., з чого і без додатка, розм. Дія за знач. пали́ти2і звуки, утворювані цією дією. Земля.. немов репалася від пекельної пальби з численних батарей ворога (Ле, Право.., 1957, 187); Раптом усі насторожились, почувши шалену, безладну пальбу десь позаду, за лісовим півостровом (Гончар, III, 1959, 436); * Образно. — Ось що лишилось [після землетрусу] од нашого прекрасного міста. Хто не чув — уявити собі не може тої пекельної ночі. Така пальба була, така канонада, наче всі сили небесні, земні й морські палили разом з своїх гармат (Коцюб., II, 1955, 403).
Відкрива́ти (відкри́ти, зніма́ти, зня́ти і т. ін.) пальбу́ — починати стріляти з вогнепальної зброї. — Дозвольте відкрити по десанту пальбу з гармат, — підбіг до Суворова високий, з тонкими рисами обличчя командир батальйону (Добр., Очак. розмир, 1965, 75); — Зняв би я тоді пальбу — вас би всіх постріляли разом зо мною (Смолич, Театр.., 1940, 159).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 33.