ПАМ’ЯТУВА́ТИ, у́ю, у́єш, недок., перех., рідко. Те саме, що пам’ята́ти. Одну [думку] тільки і пам’ятую. Дід мені казав, що скомпонував її, як ще був молодим і остався після батька та матері круглим сиротою (Стор., І, 1957, 103); Досі пам’ятую Ранок теплої весни, В небі зорю золотую, Гомін одуда й жовни (Щог., Поезії, 1958, 349).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 39.