ПАНАХИ́ДКА, и, ж. Зменш.-пестл. до панахи́да. Увійшов Івашко в церков, а в церкві порожньо, зимно, тільки старі баби з костурами панахидки правлять (Вас., І, 1959, 332); Мати вже й панахидку справила, а я вірила, що Петрусь живий (Панч, В дорозі, 1959, 133).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 42.