ПАНИЧІ́ВСЬКИЙ, а, е. Прикм. до пани́ч. Мар’я бачить по Христиному обличчі, як її збентежив той паничівський догляд [погляд], як звеселив, утішив (Мирний, III, 1954, 199); В одчинену браму вбігла пара коней, а на повозці забіліли дві паничівські фігури (Н.-Лев., IV, 1956, 63).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 44.