ПАНО́ТА, и, ж., зневажл. Збірн. до пан. Б’ють гармати, свистять шаблі — панота тікає (Пісні про ЧА, 1938, 21); Здається, ніколи не працювали криничани з таким завзяттям, як цієї весни: вперше на власній, одвойованій у паноти землі (Гончар, II, 1959, 220).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 48.