ПАНУВА́ННЯ, я, с.
1. Дія за знач. панува́ти. У 90-х роках XVII ст. на Правобережній Україні розгорнулась боротьба проти польсько-шляхетського панування (Укр. іст. ж., 1, 1960, 58); Поклавши край пануванню експлуататорських класів, Великий Жовтень поклав край всякому.. гнітові (Рильський, III, 1956, 144); В умовах соціалістичного ладу.. наука перетворилася в знаряддя революційного перетворення суспільства, в знаряддя панування розкріпаченої людини над силами природи, (Рад. Укр., 13.VI 1961, 1); [Нартал:] Ти знов на мене сплів сильце: ти навернув мене у християнство. Тоді-то й почалася повна влада, безмежне панування надо мною (Л. Укр., II, 1951, 431); За скілько літ розкоші та панування вона розучилася робити-працювати, жила більше споминками про старовину та важким зітханням (Мирний, IV, 1955, 31).
2. рідко. Царювання. За панування царя Миколая 1-го на Західній Україні в одному повітовому місті жив міщанин Лемішка (Н.-Лев., І, 1956, 172).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 52.