ПАНІБРА́ТСТВО, а, с., розм.
1. Надмірна невимушеність, безцеремонність, фамільярність у поводженні з ким-небудь. Чарівна секретарка підійшла ближче до столу, але спинилась за два кроки: професор не любив, коли студенти підходили надто близько, виказуючи тим нахил до панібратства, — і почала доповідати (Смолич, Мир.., 1958, 91); Якось затишно було на душі з цим Коломійцем. Він не вдавався до фальшивої гри в панібратство, а наближував душу людини веселою щирістю (Речм., Весн. грози, 1961, 64).
2. рідко. Компанія, товариство (звичайно безцеремонне, фамільярне). Коли не було за що випити, піджидали, може, хто піднесе чарку-другу. Шинкове панібратство завжди знайдеться (Мирний, І, 1949, 258); Сильні собі гнізда високо мостили І, порвавши зразу спільність панібратства, Вдарились до мочі, шани і багатства (Щог., Поезії, 1958, 273).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 45.