ПАРАЛІ́ТИК, а, ч. Людина, хвора на параліч. Гладкий портьє, незграбний, як слон — і паралітик — наче вріс в жовту стіну (Коцюб., II, 1955, 411); * Образно. Ми паралітики з блискучими очима, Великі духом, силою малі, Орлині крила чуєм за плечима, Самі ж кайданами прикуті до землі (Л. Укр., І, 1951, 113); * У порівн. Блискавиця освітила перекошене, немов у паралітика, обличчя Зозулі (Мушк., Чорний хліб, 1960, 169).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 65.