ПА́РЕННЯ, я, с. Дія за знач. па́рити1. — Кого зловлю, — велю так випарити, щоб йому відхотілося язиком молоти. — Ей, татку! Бійтеся бога! Не надто ви з тим паренням розмахуйтеся! (Фр., III, 1950, 269).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 68.