Що oзначає слово - "пасувати"



Тлумачний он-лайн словник української мови «UA-BOOKS.com.ua» об’єднує слова та словосполучення з різних словників.


ПАСУВА́ТИ1, у́є, недок., до кого — чого, рідше кому — чому, з інфін. і без додатка. Бути зручним, прийнятним для кого-, чого— небудь; чимось подобати, годитися, відповідати кому-, чому-небудь. Сама Ївга не пасувала до цього темного закутку вбозтва й пригніченості (Гр., II, 1963, 353); Чому його називали Мишунею? Та тому, що ніяке інше ім’я до нього не пасувало — ні Михайло, ні Мишко, ні Михась. Лише — Мишуня (Ю. Янов., II, 1954, 129); Голоси злилися з звуками гармонії, і Митрофанові здалося, що це та пісня, яка найкраще пасує до даної обстановки (Воскр., Весна.., 1939, 72); Сивина приємно пасувала його бадьорій рухливості (Кач., II, 1958, 401); Мамина правда, що не пасує в будній день парадувати в шовковій хустині (Вільде, Троянди.., 1961, 270).

Пасува́ти [до лиця́] — личити. Блакитний капелюшок добре пасував їй до лиця (Сміл., Зустрічі, 1936, 24); Через годину-дві він.. сидів перед дзеркалом і вив’язував уже третю краватку, бо всі чогось не пасували (Гжицький, Чорне озеро, 1961, 346).

ПАСУВА́ТИ2, у́ю, у́єш, недок.

1. У карточній грі — відмовлятися від участі в розиграші або кидати гру (до наступного розиграшу). [Терещенко:] Я різався? Боже спаси!.. Увесь час пасував. Мені незручно було одмовитись… Я карти ненавиджу! (Корн., II, 1955, 299).

2. перед ким — чим і без додатка, перен. Визнавати себе безсилим справитися з ким-, чим-небудь; відступати. Чи він, старий січовик, коли-небудь пасував перед ворогом? (Добр., Очак. розмир, 1965, 227); Радянська наука не пасує перед труднощами (Вл., Аргон. всесв., 1947, 106); — У всякому ділі без наполегливості, любові і терпіння толку не буде. Люди з освітою, інженери, можна сказати, і ті пасували (Цюпа, Вічний вогонь, 1960, 187].

ПАСУВА́ТИ3, у́ю, у́єш, недок., спорт. Передавати м’яч, шайбу і т. ін. одному з гравців своєї команди.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 92.