ПАТЕ́НТ, у, ч.
1. Документ, який посвідчує право винахідника на його винахід. В 1784 р. Уатт одержав патент на винайдену ним парову машину (Фізика, II, 1957, 64); // перен. Про чиєсь виключне право на що-небудь. Доводилося колись уже говорити, що сорок літ пропрацювати в театрі взагалі — це вже патент на "великомученика" (Вишня, І, 1956, 243).
2. Свідоцтво на право займатись торгівлею, промислом і т. ін. — А патенти промислові є у вас на два підприємства? (Козл., Сонце.., 1957, 74); Варчук зараз орендує млини, Січкар має патент на парню, а Созоненко переробив і переіменував свою крамницю в трест (Стельмах, II, 1962, 297).
3. заст. Документ про присвоєння чину, сану, звання, вченого ступеня і т. ін. Біля кіота висіла в рамці якась грамота. Підійшовши я прочитав: це був патент на чин прем’єр-майорові Качалову (Стор., І, 1957, 234); Сашкові видали патент на чин поручика і наказ про зарахування його учнем кадетського корпусу (Добр., Очак. розмир, 1965, 423).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 92.