ПА́ХКАННЯ, я, с. Дія за знач. па́хкати. З-за стіни контори у двір з гуркотом і пахканням влетіла і зразу стала, мов підтята, півторатонка (Ряб., Золототисячник, 1948, 99); Старий Єгор і зовсім замовк, відповідаючи на людську мову пахканням [з] чорної-пречорної люльки (Ю. Янов., II, 1954, 158).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 100.