Що oзначає слово - "пахнути"



Тлумачний он-лайн словник української мови «UA-BOOKS.com.ua» об’єднує слова та словосполучення з різних словників.


ПА́ХНУТИ, ну, неш; мин. ч. пах, ла, ло і па́хнув, нула, ло; недок.

1. чим і без додатка. Видавати, виділяти який-небудь запах. Пахла земля, пахли недавно зрубані дерева, солома, і навіть старий півзотлілий пліт з перелазом хотів, здавалося, усміхнутись запахом (Хотк., І, 1966, 130); Сад шумить… Вікно моє розкрите… Пахнуть медом яблуні в цвіту (Сос., І, 1957, 217); // безос. Над Ташанню пахло вербовими кладками (Тют., Вир, 1964, 374); // перен. Нагадувати про кого-, що-небудь; нагадавши про себе, приваблювати. — Змалечку дуже любив.. сіно робити [косити], і тепер мені та робота аж пахне (Фр., IV, 1950, 501); Шумлять, як в дитинстві, тополі, І пахне дитинством земля (Нагн., Вибр., 1950, 51).

2. чим, перен., розм. Виявляти ознаки, прикмети наявності або наближення чого-небудь. — Хата пусткою пахне, німі стіни холодні мовчать (Барв., Опов.., 1902, 127); Була весна 1850 року. Місяць березень проспівав свою пісню в степах. Скрізь пахло відновленням (Рибак, Помилка.., 1956, 311); // безос. Воно-то правда, та брехнею дуже пахне (Номис, 1864, № 6837); // Ставати близьким до здійснення; наближатися (про подорож, мандрівку і т. ін.). — Та вже весна, та вже красна, Із стріх вода капле. Молодому козакові — Мандрівочка пахне (Манж., Тв., 1955, 111); Мандрівка пахне, аж серце п’яне! (Рильський, І, 1956, 269).

3. чим, перен., розм. Містити в собі можливість, загрозу спричинитися до чого-небудь, закінчитися чимсь (звичайно неприємним, небезпечним). [Юлія:] Чую вже, що та похвала для Омелька не добром пахне (Фр., IX, 1952, 192); Коли до змагань залишається тиждень, Круглов розумів, що справа пахне скандалом (Багмут, Служу Рад. Союзу, 1950, 83).

Па́хне по́рохом — наближається, загрожує війна. В повітрі пахне реакцією, а значить, і порохом (Коцюб., III, 1956, 285); Па́хне сма́леним (сма́женим, тютюно́м) — загрожує небезпека, загибель і т. ін. або передбачаються неприємності. Досвідчений розвідник одразу збагнув, що в повітрі пахне смаленим (Стельмах, II, 1962, 355); — До нашої Олі вже журналісти підходять, — сказала вона Волошиній. — Ці одразу чують, де пахне смаженим (Собко, Стадіон, 1954, 15).

ПАХНУ́ТИ, не́, док., розм. Повіяти, донестися або обдати, охопити (про вітер, запах, тепло, холод і т. ін.). Свіжий вітрець пахнув йому в гаряче лице (Мирний, II, 1954, 203); Передранкова вогкість пахнула мені назустріч, коли я розчинив двері надвір (Смолич, День.., 1950, 151); // безос., чим, перен. Ви́кликати в кого-небудь відчуття свіжості, яких-небудь пахощів і т. ін. Від картини пахнуло на неї духом весняної, вогкої, щойно розмерзлої землі… (Коз., Сальвія, 1959, 144); // безос., чим, перен. Передатися кому-небудь, поширитися на когось (про почуття, настрої, який-небудь стан і т. ін.). Давня Катря. Огнем да полум’ям од неї пахнуло — як колись (Вовчок, І, 1955, 254).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 100 - 101.