ПА́ЦЯ, і, ж.
1. дит. Порося; свиня. — Що? Що, мій цвіточок? Паця лякала? Ось ми їй покажемо. Ну-ну-ну, погана паця. Ти нащо лякала нашого Тарасика? (Вас., II, 1959, 350); — Пацю, пацю… Вилазь уже, — вговоряє Минка свиню, а сама тихо плаче (Кос., Новели, 1962, 126).
2. розм. У копитних тварин — кістка надкопитного суглоба; // Така кістка, що використовується для гри. — Доки в паці будеш грати? З дівками день і ніч ганяти І красти голубів у всіх? (Котл., І, 1952, 240).
ПАЦЯ́, я́ти, с., розм. Маля свині; порося. Іде далі старий вовк, Ледве що плететься, Аж з пацятами свиня На горі пасеться (Рудан., Старий вовк, 1958, 10); — Ми те паця на кнура лагодили… (Бабляк, Вишн. сад, 1960, 177).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 103.