ПЕРВИНА́, и́, ж., розм. Щось нове, перше. Окремі панцирні автомобілі на вулицях прифронтового міста були в Києві не первина (Смолич, Реве та стогне.., 1960, 78); // у знач. присудк. сл., кому, також з інфін., перев. із запереч. Вперше, в перший раз. Бідаку не первина, що ні з чим до млина (Укр.. присл.., 1955, 38); — А битимуть! — Овва! хай б’ють! чи то мені первина! (Свидн., Люборацькі, 1955, 107); Богунові не первина була бачити відважних козаків-сміливців, яким вистачало молодецтва самому на десятьох панів виходити (Качура, Вибр., 1953, 80).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 118.