ПЕРЕГУ́КУВАТИ, ую, уєш, недок., ПЕРЕГУКА́ТИ, а́ю, а́єш, док., перех. Гукати голосніше за кого-небудь, лунати голосніше за щось; заглушати інші голоси, звуки. Тиша.. Ще не пливуть степові кораблі — комбайни, ще дзвінка дівоча пісня не перегукує мотори (Ю. Янов., І, 1954, 17); — Ну-у-у?! — перегукав-таки всіх старий Іван Бриль (Смолич, Мир.., 1958, 5); //Вигукувати або звучати врозлад з ким-, чим-небудь. Не може [голос] підладитись тужити з піснею, а перегукує тоненько (Тют., Вир, 1964, 383).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 158.