ПЕРЕГУ́КУВАТИСЯ, уюся, уєшся і рідше ПЕРЕГУКА́ТИСЯ, а́юся, а́єшся, недок.
1. з (між, поміж) ким, через що і без додатка. Обмінюватися з ким-небудь голосними криками, словами і т. ін. Хлопці вгляділи Марію й почали перегукуватись з нею (Н.-Лев., II, 1956, 140); Розходилися з улиці по домівках. Дівчата перегукувалися одна з одною, щоб не так було страшно (Мирний, І, 1954, 219); Десь хтось перегукувався, мабуть через річку, що протікала поблизу (Ткач, Черг. завдання, 1951, 6); Поранені кликали на допомогу. Сусіди перегукувались між собою, довідуючись, хто з них живий (Гончар, III, 1959, 366); * У порівн. Під віконечком соловейко у вишнях свиснув, трохи оддалік другий, третій.., наче вони б перегукувались (Вовчок, І, 1955, 345); // Давати знати одне одному про себе голосними вигуками, криками, піснями і т. ін. Сторожі перегукувались ясеновими калаталами (Кучер, Пов. і опов., 1949, 12); Вівчарі щовечора, ведучи до кошар свої отари, перегукуються між собою чабанськими співанками (Чорн., Пісні.., 1958, 19); // Обмінюватися якими-небудь сигналами. Володя чув, як перегукувались радіостанції пароплавів та полярних островів (Трубл., Хатина.., 1934, 4); // Відгукуватися на який-небудь звук (про луну); відлунюватися. Від усіх тих голосів, злитих в собачий хор, пішла стоголоса луна перегукуватись нетрями (Збан., Ліс. красуня, 1955, 3); У долину за ядрами покотилися хмари чорного диму, по лісу перегукувалася луна (Ле, Наливайко, 1957, 91); // Одночасно або навперемінно видавати голосні звуки (про тварин). Коники перестають перегукуватись у траві (Мирний, IV, 1955, 322); За вікном згасали зорі, і в гострому передсвітанковому холоді дзвінко перегукувалися треті півні (Тулуб, Людолови, ІІ, 1957, 162); // Звучати відповідно до яких-небудь інших звуків, в унісон. Співали пташки, славлячи весну, і дівчата.. перегукувались з пташками (Довж., І, 1958, 483); // Видавати голосні звуки по черзі в різних місцях. Громові постріли гаубиць через короткий інтервал перегукуються з глухішими розривами (Стельмах, Вел. рідня, 1951, 530); Надходив вечір. Десь на Дніпрі перегукувалися пароплави (Собко, Зор. крила, 1950, 7).
2. перен. Бути схожим на кого-, що-небудь, нагадувати когось, щось. Багато можна було б ще нагадати тих рядків з "Кобзаря", які перегукуються з нашою дійсністю (Тич., III, 1957, 327); Українські народні пісні про будівництво нового суспільства перегукуються з народнопісенною творчістю братніх народів СРСР, особливо російського (Нар. тв. та етн., 4, 1961, 15); * У порівн. Звали його модним ім’ям Ростислав, і це мовби перегукувалось з його високим не по літах зростом (Ле, Право.., 1957, 43).
3. Пас. до перегу́кувати.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 158.