Що oзначає слово - "передаватися"



Тлумачний он-лайн словник української мови «UA-BOOKS.com.ua» об’єднує слова та словосполучення з різних словників.


ПЕРЕДАВА́ТИСЯ, даю́ся, дає́шся, недок., ПЕРЕДА́ТИСЯ, да́мся, даси́ся, док.

1. Поширюватися на кого-небудь (про якості, ознаки і т. ін.). — В гібридах передаються спадкові задатки не тільки батька й матері.. В гібридах складаються комбінації цілої групи далеких родичів — дідів, прадідів, прабабок (Довж., І, 1958, 465); Його мати ніколи нічого не робила абияк. Мабуть, від неї передався йому отой вогонь працелюбства (Хор., Місто.., 1962, 23).

2. Переходити від кого-небудь, сприймаючись іншим (про настрій, поведінку і т. ін.). — Що ж таке, боже мій? — дедалі дужче передавався Мелашці неспокій хлопця (Ле, Хмельницький, І, 1957, 25); Лукія відчула, як дрібно-дрібно затремтіли кінчики пальців. Тремтіння передалося рукам, звідти побігло по всьому тілу (Донч., III, 1956, 129); // Сприйматися тим, хто читає, навчається (про знання, вміння і т. ін.). Не від мудрих, недоступних йому книжок передалася вона [краса землі] хлопцеві, а від простих двох тополь, біля коріння яких він спіймав свою першу золоту рибку… (Стельмах, І, 1962, 104).

3. Робитися, ставати відомим завдяки переказам, розмовам, повідомленням і т. ін. Згадки про гуртові наскоки.. зберігалися, поетизувалися і передавались з одного семінарського покоління в друге, як священні бурсацькі саги (Вас., І, 1959, 237); [Поліксена:] Мої рабині під вікном були, сушили вовну, чули ненароком розмову вашу. І не знаю, як твої слова передались лідійцям (Л. Укр., II, 1951, 291); // перен. Поширюватися, переходити від одного до другого (про звуки, слова і т. ін.). Пісня, передаючись від одного до другого, вирівнювалася, гранилася, уснащалася (Мирний, V, 1955, 376); Важко визначити, звідки лине пісня, бо, здавалось, вона передавалася від дерева до дерева (М. Ю. Тарн., Незримий горизонт, 1962, 219); Крикнув отаман в діброву: — на коні, козацтво, на коні! — Крик його лісом пішов, передався од воза до воза (Тич., І, 1957, 104).

4. Проникати, просякати і т. ін. з чого-небудь у щось. Сонячне проміння нагріває спочатку поверхню суші або води, а вже від неї тепло передається повітрю (Фіз. геогр., 5, 1956, 81); // від (до) кого, з чим. Поширюватися на людину, тварину або рослину (про інфекцію, хворобу). Не заносячи цього листа додому, спаліть його, щоб бува кір не передався і до Вашої дітвори (Мирний, V, 1955, 405); Грип належить до інфекцій, які передаються від людини до людини (Наука.., 12, 1966, 23); Часто бактеріальні хвороби передаються з насінням (Шкідн. і хвор.. рослин, 1956, 16).

5. заст., розм. Переїздити, переходити через яку-небудь перепону або в інше місце. [Кнуриха:] Куди ж він пішов? [Кобзар:] Люди казали — відшукувати жінки та дочки, а дехто плів, що за годувальником за Дніпро передався (Мирний, V, 1955, 81); Нехай би Ліда мені написала, чи справді думає до мене передатись і коли власне (Л. Укр., V, 1956, 56).

6. заст., розм. Здаватися (див. здава́тися11). Дома, в Галичині, він за вчителя був, а потім на війну його забрали, та він передався до полону (Головко, II, 1957, 11).

7. Знаходити втілення завдяки засобам технічного зв’язку. На екрані прекрасно передається об’ємність зображення (Наука.., 5, 1958, 15).

8. тільки недок. Пас. до передава́ти. Старі, приношені, маленькі чоботи.. Як же ті чоботи з рук до рук передавалися! (Вовчок, І, 1955, 291); Лабораторія працювала понад норму. По всіх кімнатах ніби виросли руки: так швидко передавалися потрібні речі (Ю. Янов., II, 1958, 116); Колгоспникам-пенсіонерам вони [будинки] передаються у власність безкоштовно (Колг. Укр., 11, 1957, 28); Вівчарка.., очевидно, добре розуміла накази, що передавалися їй німецькою мовою (Тют., Вир, 1964, 404); Голобородько ні разу не підвів комдива. Розпорядження й накази, що йшли через ад’ютанта, передавались кому слід чітко і вчасно (Голов., Тополя.., 1965, 115); По ній [електронній апаратурі] приймаються.. і передаються програми телебачення (Веч. Київ, 19.І 1963, 1).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 162.