ПЕРЕДОВІРЯ́ТИ, я́ю, я́єш, недок., ПЕРЕДОВІ́РИТИ, рю, риш, док., перех. і без додатка.
1. Довіряти іншому те, що було довірено раніше самому; доручати іншому зробити те, що було доручено самому. [Генерал:] Я — комендант і нікому не можу передовіряти те, що доручено лише мені (Мам., Тв., 1962, 382); Вийшло як завжди: не втрутився сам, передовірив помічникам, а вони навіть не зуміли своєчасно організувати розтруску гною під оранку (Збан., Переджнив’я, 1955, 371); — Ми весь час ішли цим шляхом, тільки в ракеті монтували виконавчі прилади, а керували нею з землі, тобто весь час боялися передовірити найважливіші функції людини машині (Собко, Срібний корабель, 1961, 242).
2. Те саме, що передоруча́ти 2. Передовіряти справу.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 173.