ПЕРЕДРА́ЖНЮВАТИ, юю, юкш, недок., ПЕРЕДРАЖНИ́ТИ, ажню́, а́жниш, док., перех.
1. Підсміюватися над ким-небудь, піддражнювати когось, копіюючи його міміку, рухи, манеру говорити і т. ін. Дівкою Оксана була скрізь весела та смішлива і така, що як було захоче, то всякого розсмішить, як почне всіх передражнювати або складати пісні (Григ., Вибр., 1959, 246); Вона викривила лице, по-дитячому передражнюючи доктора (Гжицький, Чорне озеро, 1961, 141); У нашому дворі мене обступила малеча й почала просити, щоб я передражнив кого-небудь (Сміл., Сашко, 1957, 38); // Повторювати чиїсь слова, підкреслюючи інтонацією своє іронічне, несхвальне, насмішкувате ставлення до них. [Панас:] Корову? За таке діло корову? [Степанида:] Ох, матінко, корову! [Гершко (передражнює):] Корову! Ну да, корову! Не даєте, га? (Кроп., І, 1958, 131); — "Владико! Владико!" — передражнив єпископ. — Я, друже мій, зараз, як бачиш, без ряси (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 249); // Наслідувати кого-небудь, поводитися, як хтось; імітувати, відтворювати що-небудь. — Я вийду попереду, а ти зараз виходь за мною, — сказала Балабушиха. — Але ти, Насте, не вмієш ефектно виходити до гостей: ти передражнюєш мене, й воно виходить дуже вже з повагом (Н.-Лев., III, 1956, 236); У присмерку осінньої алеї Згрібають діти каштановий лист І пісеньки наспівують своєї, Синиці передражнюючи свист (Рильський, І, 1960, 315); Дід любив кашляти. Кашляв він часом так довго й гучно, що, скільки ми не старалися, ніхто не міг його як слід передражнити (Довж., Зач. Десна, 1957, 464).
2. перев. док. Розсердити, роздратувати всіх або багатьох. Якби не запаслися з дому ціпками, то нічим було б тепер навіть від собак відборонитися… А скільки їх, ікластих, передражнили криничани за ці дні! (Гончар, Таврія, 1952, 21).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 175.