ПЕРЕДУ́ШУВАТИ, шую, шуєш, недок., ПЕРЕДУШИ́ТИ, ушу́, у́шиш, док., перех.
1. Умертвляти, душачи, давлячи, всіх або багатьох. [Кармелюк:] Я їх [панів] живих на огні спряжу! Я їх, собак скажених, своїми руками передушу! (Вас., III, 1960, 239); Він розповідав про вовчицю, в якої мисливці забрали з гнізда вовченят, а вона потім мало не всіх овець передушила в колгоспі (Збан., Малин. дзвін, 1958, 97).
2. рідко. Душити кого-, що-небудь, нищити, стискаючи, розплющуючи в якомусь місці. — Приймай поповнення, — весело озвався він, — здрастуйте. Нехай мене гусениця передушить, коли я не заробив у вас доброї вечері з добавкою… (Ю. Янов., II, 1954, 140).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 179.