ПЕРЕ́КЛИК, у, ч.
1. Дія за знач. переклика́тися і звуки, утворювані цією дією. Неслися з долини дивні голоси, іржання коней, брязкіт зброї, переклики вартових (Фр., VI, 1951, 61); Тишу зрідка порушував переклик сільських собак (Дмит., Наречена, 1959, 152); В бадьорому переклику заводських гудків Харкова з гудками Донбасу поет [П. Тичина] відчув наближення великого індустріального будівництва, яке змінить обличчя країни (Іст. укр. літ., II, 1956, 78).
2. рідко. Те саме, що перекли́чка 1. Килигей стояв перед строєм і з затаєною радістю слухав переклик: десятий… двадцятий… сотий… двохсотий! Це вже була сила! (Гончар, II, 1959, 44).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 198.