ПЕРЕКО́ЧУВАТИ, ую, уєш, недок., ПЕРЕКОТИ́ТИ, очу́, о́тиш, док.
1. перех. Котити, переміщаючи з місця на місце або на інше, в інше місце. Веселі шляхтичі на дивину таку, Неначе комашня, збігаються юрбою І перекочують барила під покої (Міцк., П. Тадеуш, перекл. Рильського, 1949, 257); Там, на дні, сильна течія перекочує камені, стикає їх один з одним, розбиває, перетирає на пісок і глину (Фіз. геогр., 5, 1956, 113); Івась лежав у кутку розкинувшись.. Дід перекотив його на сіряк (Мирний, І, 1954, 174); // Перевертати з боку на бік. Тієї ночі Дарка переверталася з боку на бік, начебто хто бочку перекочував (Вільде, Повнол. діти, 1960, 6); // через що. Котити, переміщаючи через яку-небудь перепону. Камінь вгору котив він, коли вже його через гребінь Перекотить лишалось; назад весь тягар обертався (Гомер, Одіссея, перекл. Б. Тена, 1963, 207).
2. перех. Перевозити, пересувати на колесах з місця на місце, на інше місце (віз, бричку, екіпаж і т. ін.). Кілька танків.. були незабаром підбиті вогнем артилерії, яку бійці на руках перекочували, щоб зручніше було бити по рухомих цілях (Гончар, II, 1959, 377).
3. перех. Переміщати з місця на місце, на інше місце (про вітер, течію і т. ін.). Вітер перекочував через місяць вали чорних хмар (Донч., II, 1956, 195); А туга… се як море: перекотить всі хвилі, з краю в край по цілім світі (Л. Укр., І, 1951, 228); // перен. Надавати руху, схожого на рух хвиль. Левко спритно руками завис на конях, вони.. на відгомін пострілу хвилями перекочували шкіру (Стельмах, Хліб.., 1959, 79).
4. неперех. Розноситися, лунати, розлягатися перекотисто (про звуки). Не бачать [запорожці]: заквітли лапки звіробою. І не чують: громи перекочують глухо (Мал., Звенигора, 1959, 87); Всю ніч бухкали постріли. Один розірве хуртовину й рокотом перекотить аж до парку, а другий.. замовкне (Панч, II, 1956, 371).
ПЕРЕКОЧУВА́ТИ див. перекочо́вувати.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 203.