ПЕРЕМАГА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ПЕРЕМОГТИ́, о́жу, о́жеш, док., перех.
1. також без додатка. Вигравати бій або війну; наносити супротивнику поразку. [Айтра:] Наш владар в полі зустрівся з Ахіллесом. [Андромаха:] Ох!.. і що ж? [Айтра:] Здається, він його перемагає (Л. Укр., II, 1951, 262); [Свічка:] В буденних свитах кинемось на бій, А переможем — знову до роботи… (Коч., І, 1956, 582); //Ставати першим у спортивних змаганнях, грі і т. ін. Інші потому в борінні виснажливім міряли сили, — В ньому найкращих борців переміг Евріал нездоланний (Гомер, Одіссея, перекл. Б. Тена, 1963, 140); Ми востаннє в житті змагалися у футбол. І ми перемогли (Ю. Янов., II, 1954, 27).
2. перен. Виходити переможцем із труднощів, важкого становища, боротьби із стихією і т. ін., долати які-небудь перепони, перешкоди. Авто рушило пляжем. Воно посувалося не швидко, перемагаючи пісок (Смолич, І, 1958, 101); Людина встає, і по обличчю я бачу, що вона перемогла море. Вона йде понад водою, і хвилі покірно лягають до її ніг (Ю. Янов., II, 1958, 93); Коли людина цілком переможе космічні простори, то вона з гордістю вимовлятиме слово "земляк" згідно з його етимологією, тобто — мешканець Землі (Рильський, Веч. розмови, 1964, 147); // Виявляючись важливішим, сильнішим за кого-, що-небудь, отримувати верх над кимсь, чимсь. Настя кидається до запорожців й махає руками. Її слова перемагає пісня (Н.-Лев., II, 1956, 466); * У порівн. Золото старих соборних бань сліпуче блищить проти сонця, немовби хоче перемогти його своїм сяйвом (Собко, Матв. затока, 1962, 4); // У суперечці примушувати супротивника погодитися із своєю думкою, своїми доказами і т. ін. Довго такого багато говорили і спорили.., а таки Семен Іванович не переміг Олексія ніяк, на тім у той день і зосталося (Кв.-Осн., II, 1956, 344); Замовкла мати: бачить, не переможе сина. Замовк і Чіпка, думаючи своє про себе (Мирний, І, 1949, 339); // Пересилювати якісь відчування, почуття, емоції і т. ін. Віталій Стратонович, ледве перемагаючи гнів, бере з рук панотця пропахлу церквою і потом камилавку і не знає, куди її подіти — так обурення тіпає чоловіком (Стельмах, І, 1962, 334); Перемагаючи гострий біль, Черниш повернувся до сусіда обличчям (Гончар, III, 1959, 166).
◊ Перемага́ти (перемогти́) себе́ (своє́ се́рце і т. ін.) — придушувати у собі які-небудь почуття, боротися з якимсь станом, емоціями і т. ін. Борис, перемагаючи себе, дивлячись не на друга, а на вулицю, на тіні, на одиноких перехожих, сказав: — Ти пам’ятаєш, я тобі колись говорив, що збираюсь одружитися (Собко, Біле полум’я, 1952, 223); Вона перемогла себе й почала казати далі: — Я… сама підпалила хату… (Гр., І, 1963, 393); Став шинкар свою жінку зневажати.., а Чайченко не переміг свого серця, уступився (Вовчок, І, 1955, 245); Перемага́ти (перемогти́) смерть — виліковувати смертельну хворобу, залишатися живим після тяжкої хвороби. [Кречет:] Я зроблю ще переливання крові. Завтра востаннє спробую перемогти його старість, смерть… (Корн., І, 1955, 113); Перемага́ти (перемогти́) хворо́бу — справлятися з хворобою; видужувати. Минуло ще три дні. Організм Степана перемагав хворобу (Гжицький, Чорне озеро, 1961, 81).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 221.