ПЕРЕМЕ́ТНИЙ, а, е.
1. Прикм. до переме́т2.
2. Який перекидається через сідло або плече. Виводили [козаки] із стайні коней й, сідлаючи їх, в’ючили переметними сумами й торбами (Морд., І, 1958, 143).
3. спец. Який розміщується між протилежними, роз’єднаними простором, сторонами. Льодовики другого порядку або звислі.. до долин не доходять.. Такі льодовики розміщуються на протилежних схилах гори і з’єднуються на її гребені, — тоді утворюється переметний льодовик (Курс заг. геол., 1947, 140).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 224.