ПЕРЕМО́ВИ, мо́в, мн.
1. заст. Переговори. Прошу пана воєводу керувать поки новака не до бою, а до перемов; очевидячки, язиком володіє він ліпше, ніж мечем (Стар., Облога.., 1961, 28); Вигук вартового. Хвилинне чекання. Перемови… І вже стоїть Бармаш за подвійною загорожею колючого дроту (Коз., Гарячі руки, 1960, 166).
Вести́ перемо́ви — обговорювати що-небудь з метою з’ясування думок, настроїв, позиції сторін або укладання угоди. З тіунами, гінцями, всіма людьми, що приходили до княжого терема в цю ранню годину, розмовляли Свенелд, воєводи й бояри, вони ж вели перемови з гінцями земель, творили суд і правду людям (Скл., Святослав, 1959, 172).
2. одн. перемо́ва, и, ж., розм. Те саме, що розмо́ва. Раптом двері купе різко відсунулись. Дівчина пружно вихилилась з них, так, наче вона підслухала наші перемови і мала зараз пробрати нас (Хор., Ковила, 1960, 42); Він ходив на станцію, дивився на них, слухав їхню перемову (Рудь, Гомін.., 1959, 29).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 229.