ПЕРЕМОВЛЯ́ТИ, я́ю, я́єш, недок., ПЕРЕМО́ВИТИ, влю, виш; мн. перемо́влять; док., перех.
1. тільки док., розм. Промовити слово, обмінятися словами. [Нянька:] От так було вони і з покійною панею, вашою мамою, як розгніваються на них, то цілий місяць або і більш слова до них не перемовлять (Кроп., III, 1959, 101); Єпископ відходить з дияконом трохи осторонь і, перемовивши нишком кілька слів, знов приступає до гурту (Л. Укр., II, 1951, 411).
2. заст., розм. Переманювати. — Я, бачивши, що він є парень [хлопець] розумненький, роботящий,.. перемовив його від купців (Кв.-Осн., II, 1956, 349); Прийшлось учителя шукать.. То до рекрут його [пан] віддасть, То перемовить та до свого Двора візьме (Фр., X, 1954, 288).
3. діал. Переказувати. Треба вичекати все: і нім [коли] .. ляже о. Василь, і нім стара їмость віддасть всі прикази на слідуючий день, перемовить усі молитви і ляже нарешті на скрипуче ліжко (Хотк., II, 1966, 133).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 230.