ПЕРЕПУ́ДЖЕНИЙ, а, е, діал.
1. Дієпр. пас. мин. ч. до перепу́дити.
2. у знач. прикм. Який перелякався, перепудився. — Се був він, Сава! — кликнула одна молода жінка перепуджена (Коб., II, 1956, 202); Земля тряслася. Вибухи схоплювалися все ближче. Промчали через садок перепуджені коні в запряжці і без їздового (Гончар, III, 1959, 86).
3. у знач. прикм. Який виражає переляк. Гриць увійшов до кімнати, поцілував панотця в руку і став оглядати перепудженими очима портрет Снігурського (Март., Тв., 1954, 63).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 262.