ПЕРЕ́РВАНИЙ, а, е.
1. Дієпр. пас. мин. ч. до перерва́ти. — Так от я й вийшла за нього, — почала перервану кінцем вечері розмову Ольга Семенівна (Хотк., І, 1966, 63); Сон Темара був перерваний якимось ударом у човен (Трубл., Хатина.., 1934, 31); Телефонний зв’язок з районом.. перерваний (Тют., Вир, 1964, 387); // пере́рвано, безос. присудк. сл. Розмову було без жалю перервано (Ю. Янов., І, 1958, 187); Зв’язок перервано.
2. у знач. прикм. Розірваний, розтятий і т. ін. Останнім приплив із своїми краянами Федір Андріяка, відчайдушний шибайголова з перерваною губою (Гончар, Таврія, 1952, 17); Дід пригадав, знайшов перервану нитку [розмови] і знову почав мережити поволі епопею геройську (Гжицький, Чорне озеро, 1961, 384).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 264.