ПЕРЕСЛІ́ДУВАЧ, а, ч. Той, хто переслідує кого-, що-небудь. Непокоїло їх зараз найбільше те, чи вдалося хлопцям одірватися від переслідувачів-гайдамаків (Головко, II, 1957, 597); Мале хлопченя ганялося за індиком. Індик то відскакував убік, то раптом, круто повернувшись, бив переслідувача крильми (Ю. Бедзик, Вогонь.., 1960, 109); У 1886 р. Коцюбинський їде в село Михайлівку на вчительську.. роботу. Поліцейські переслідувачі не випускали його і тут з-під пильного нагляду (Укр. літ., 9, 1957, 187).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 280.