ПЕРЕТЕ́РТИЙ, а, е.
1. Дієпр. пас. мин. ч. до перете́рти. Ляля вивела Королькову аж за місто, на Коломацький шлях. Він уже злегка курився, висохлий на сонці і перетертий тисячами босих ніг нужденного перехожого люду (Гончар, II, 1954, 130); Вона вмочила пампушку в колотуху, і сир, перетертий із молоком, горбкувато забілів на пухкому хлібі (Гуц., Скупана.., 1965, 96); // перете́рто, безос. присудк. сл. Вікна, двері, підлоги, ганочки, східці помито, перетерто, а де потрібно, то й підфарбовано (Коз., Сальвія, 1959, 31).
2. у знач. прикм. Зіпсований тертям. О вісімнадцятій ноль-ноль Храмцов прийняв вахту. А через двадцять хвилин перетертий трос розірвався (Жур., Опов., 1956, 119); — Бережись! — весело вигукнув Іван Юхимович, підіймаючи на вилах кілька перетертих, почорнілих снопів соломи (Руд., Остання шабля, 1959, 504).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 295.