ПЕРЕЦІ́НЮВАТИ, юю, юєш, недок., ПЕРЕЦІНИ́ТИ, ціню́, ці́ниш, док., перех., розм. Те саме, що переоці́нювати. Почуття в мене вельми умовні: я тільки по звичці люблю чи не люблю когось, поважаю чи не поважаю певний учинок. Мені нема чогось перецінювати те, з чим я жив. Мало часу (Ю. Янов., II, 1958, 13); [Кассандра:] Тонкий фрігійський розум і гнучкий, — його зігнула Мойра і зломила, її правиця і важка й тверда, вона кує з народів зброю світа, а я і ти — ми тільки цвяхи в зброї. Не перецінюймо себе, Гелене (Л. Укр., II, 1951, 301).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 317.