ПЕРЕШУМІ́ТИ, млю́, ми́ш; мн. перешумля́ть; док.
1. Закінчити, перестати шуміти; відшуміти. Перешуміла [буря]. Та досі ще сльози важкі ронить дерево (Л. Укр., І, 1951, 281); Як лагідно шумить розмай, Березовий, веселий гай! Як весело озвавсь мені… А як шумів в тривожні дні? О, грізно як перешумів (Ющ., Люди.., 1959, 160); // перен. Минутися, пройти бурхливо, із шумом (про події). Атта Троль повстав ..пізньої осені 1841 р., в той час, коли ще не зовсім перешумів великий бунт (Л. Укр., IV, 1954, 132).
2. перен. Перестати виявляти бурхливу енергію, багато і голосно розмовляти і т. ін. (про людину). Хтось не дуже любить бачити людей, що вже «перешуміли», надто коли бачив їх в найбільше голосний, шумливий час… (Л. Укр., V, 1956, 362).
3. розм. З шумом перескочити через що-небудь. Бородач солідно перешумів через низеньку огорожу майданчика і сів під дитячим грибком (Вол., Місячне срібло, 1961, 23).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 323.