ПЕРЕЇ́ЖДЖИЙ, а, е. Який переїздить з одного місця в інше, проїжджає щось. Коли мала десять років, строїв у її родичів якийсь переїжджий стройник [настроювач] фортеп’ян (Коб., І, 1956, 428); // у знач. ім. переї́жджий, джого, ч.; переї́жджа, джої, ж. Людина, що переїздить з одного місця в інше, проїжджає щось. Алушта опустіла. Лиш де-не-де стрінеш парочку, яку вже на другий день не побачиш: то переїжджі, мабуть (Коцюб., III, 1956, 134); В Києві треба було чекати пересадки чотири години, — а кожному переїжджому вільно, убиваючи час, проїхатись вулицями міста, роздивляючись сюди-туди (Смолич, Мир.., 1958, 89).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 186.