ПЕРСТЬ, і, ж., заст., уроч. Земля. Віл гребе і сам на себе персть мече (Номис, 1864, № 9742); Шапками та приполами персть носили, Високу могилу висипали, Славу козацькую учинили (Укр.. думи.., 1955, 29); Тепер війна довжезні має руки, Сліди цих рук на Дуврі знати теж — Згоріла персть, пробиті віадуки, Зубці руїни, кіптява пожеж (Бажан, Роки, 1957, 180).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 333.