ПЕРЧИ́НА, и, ж. Один стручок перцю (у 2 знач.). [2-й вартовий (їсть):] Сиренька [печеня], та дарма, аби гаряча. [Сінон:] Ось на́ перчи́ну, трохи посмачи́ (Л. Укр., II, 1951, 321); * Образно. Над огнем отаман точить п’яні сльози, і перчина носа світиться із тьми (Сос., І, 1957, 368); * У порівн. Стручкувате, ніби червона перчина, обличчя Леська ще більше витягується в здивуванні (Стельмах, І, 1962, 78).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 336.